Про блог

  • 19.04.2018

Рада вітати вас на сторінках блогу «Altromenu: кулінарна еміграція». Я завжди вважала, що приготування їжі, то один із проявів любові до дорогих серцю людей. А оскільки життя закинуло мене далеко від рідних та друзів, пропоную всім хто бажає емігрувати разом зі мною, хоча б у кулінарному сенсі. Отже, запрошую всіх на мою кухню та у моє життя!

Скільки разів у житті нам доводилося починати все спочатку? Чимало, правда? Вже у ранньому дитинстві, декламуючи з високого стільчика недовчений віршик, дитина намагається знайти компроміс і просить почати ще раз. А потім вирваний з нового зошита перший аркуш, щоб почати знову і без помилок. А нова дієта з понеділка чи з першого числа? Хтось із нас залишив спроби налагодити стосунки і створив нову сім’ю з іншими людьми. А дехто зумів розпочати нове життя не змінюючи ні партнерів, ні адресу.

Для тих, кому довелося скуштувати смак еміграції, саме вона стала справжнім початком з нуля. Недарма кажуть, що від’їжджати, це трохи ніби вмирати. А від’їжджати надовго це ще й можливість відродитися у нових умовах, знайти свій шлях і місце, не втратити того, що найбільше цінуєш. Щось на кшталт Робінзона Крузо, що потрапив на невідомий острів. Хоча, ні! Які б несподіванки не готувало для нас життя, ніколи і нічого ми не починаємо абсолютно з початку! Бо всередині кожного з нас є та скарбничка, у якій заховані характер, досвід та життєве кредо. І саме вони визначають напрямок нашого руху.

Сьогодні мій блог, моя давня пристрасть, також починає нове життя. Він переїхав у інше місце, змінив стару мову на дві нових, знайшов для себе відповідний образ, позбувся деяких речей, що здавалися важливими кілька років тому, але не пройшли перевірку часом. Отож, нове життя з чистої сторінки? Зовсім ні. Адже я залишилася собою: трохи постарішала (небагато, еге ж!), можливо, помудрішала (марні сподівання!), але маю таку саму потребу у спілкуванні з вами, як і чотири роки тому. А разом зі мною на нове місце перекочують і найбільш вдалі дописи, хоча обіцяю вам, що і новизни не бракуватиме.

Звати мене Тетяна, для друзів Таня, італійці часом кличуть Таті, щоб не напружуватись. Родом я з Буковини, яку люблю безмірно, але вже багато років живу і працюю у Італії, яку також встигла щиро полюбити. Моя історія не оригінальна і нагадує безліч таких самих історій моїх співвітчизників. У минулому — лікар, пізніше дрібний приватний підприємець, ну а потім — на заробітки, думалося на рік-другий. І ось з 2003 року я тут. Найважчими були саме перші роки. Ні, я не зазнала ні голоду, ні відвертих знущань і завжди мала дах над головою. Проте прийшлося ковтати непрожованими шматками нову мову, звичаї, культуру, кулінарні традиції та відмінності менталітету. Все це було дуже незвичним і здавалося, що тому не буде кінця.

Та коли перша і найважча частина цих «наук» була освоєна, я раптом відчула задоволення і потребу поділитися з кимось вже власними думками, навичками та досвідом. Так і виникла ідея створення блогу, де можна було б знайти насамперед цікаві кулінарні рецепти, а також обмінятися думками з приводу життя та адаптації за кордоном. Три принципові теми, які будуть обговорюватися на сторінках блогу: кулінарія, еміграція, Італія. Така собі «кулінарна еміграція”, яка незмінно передбачає і altromenu, тобто інше меню. Інше меню на столі, яке покращить наш настрій та фізичний стан, адже недарма італійська кухня вважається однією з найкращих у світі. Інше меню у думках, щоб навчитися мислити більш зважено і толерантно. Зрештою, інше меню у повсякденному житті, щоб легше було зносити негаразди еміграції та краще інтегруватися у новій спільноті.

Чільне місце у дописах займатиме італійська кухня. Я поділюся з вами колекцією рецептів, яку вдалося зібрати. Вони не мною вигадані, якраз навпаки, більшість можна з повним правом віднести до скарбниці національної італійської кухні. Але всі вони мною особисто приготовані та сфотографовані крок за кроком і пройшли неодноразове «випробовування” у італійських сім’ях. Сподіваюся, що це вигідно відрізнить мій блог у очах читачів.

Я розповім про власний досвід, про те, що мене хвилює, вабить чи дратує. Про те, як я пройшла Італію і як Італія пройшла крізь мене. Оскільки блог персональний, то віддзеркалює моє власне бачення проблем. Воно може бути суб’єктивним та однобоким і не співпадати з вашою думкою. Саме тому мені дуже важливо почути оцінку тих, хто читатиме мої дописи. Коментуйте у соціальних мережах, буду рада всім відповісти. Наприкінці хочу відзначити, що всі текстові та фотоматеріали є моєю власністю, тому їх використання можливе тільки за умови розміщення прямого посилання на наш сайт.

Ну що, почнемо?