Мінестра „Паста і горошок”
У дитинстві все сприймалося інакше. Шкатулка з біжутерією вважалася скарбом, різдвяні вогники здавалися казковим сяйвом, а кривобокий курінь з гілок та трави – надійною схованкою. Та найбільш захопливими були ігри з ватагою нестримних друзів. Зимові катання на санках, літні купання у ставках, „козаки-розбійники”, спільні підвечірки з домашніми пиріжками та яблуками із сусідського саду. А якщо яблука ще тільки достигали, знаходилося щось інше, щоб сумістити ласощі та авантюри.
Наприкінці весни то були походи „у горох”. Майже кожного року з котрогось боку за селом траплявся лан, засіяний горохом. Зазвичай там був і сторож, що мав пильнувати урожай, але він був один, а для нас не було більшої втіхи, ніж забігти нишком на середину поля, впасти між густі зарослі гороху і ласувати вмістом солодких стручків аж поки не з’явиться відчуття, що живіт ось-ось лусне! Тоді не залишалося нічого іншого, як нарвати трохи стручків додому, щоб мама не дуже сварилася і так само нишком залишити чарівний гороховий рай. На вечерю того дня майже гарантовано був суп із молодого горошку чи якась інша гороховa страва, хоча мені здавалося майже злочином варити те, що так смакує у сирому вигляді.
Як не дивно, та у Італії сирий горох у їжу майже не вживають, принаймні мені не доводилося ні разу про таке чути. Натомість навесні майже всюди є у продажу свіжий біб у стручках, яким італійці полюбляють ласувати разом зі шматочками овечого сиру пекоріно. Я так і не навчилася любити це поєднання, мені якось більше до душі солодкий горошок. Щоразу, як доводиться лущити молоді стручки для якоїсь страви, я незмінно вкидаю до рота кілька горошин, що нагадують про давні походи „у горох”. Та з роками я полюбила страви з вареного горошку і завжди охоче їх готую.
Після нещодавно опублікованої статті про сепії з зеленим горошком, хочу запропонувати ще й першу страву. Це традиційна мінестра (суп) „Паста і горошок”. Вона більш популярна у південних районах Італії, у Неаполі та околицях взагалі вважалася звичною побутовою стравою у весняний період. Та зараз у такому супі можна замінити свіжий горошок замороженим, таким чином він є доступним протягом цілого року. Можна навіть використати консервований горошок, хоча слід відзначити, що смак все таки буде дещо менш насиченим. Цей весняний суп стане справжньою знахідкою тим, хто любить здорову та смачну їжу, але не хоче проводити багато часу біля плити.
Складники прості та нечисленні:
- 1 кг зеленого горошку в стручках або 400-500 г лущеного (або замороженого)
- 1-2 молоді цибулини
- 100 г в’яленої чи вудженої підчеревини
- 200 г томатной м’якоті чи соусу (за бажанням)
- 200-300 г домашньої яєчної пасти типу „квадретті” або 150-200 г короткої сухої
- тертий пармезан (за бажанням)
- кілька листочків м’яти
- оливкова олія, сіль, перець
Про те, як замісити яєчне тісто і сформувати з нього „квадретті” вже є детальні дописи з покроковими фото, вони чакють на вас, як завжди, в рубриці „Дилетант-клас”. За бажання можна просто придбати пасту такого чи іншого формату, наприклад, діталіні (короткі дрібні трубочки). А щодо приготування власне мінестри особливих труднощів немає. У кастрюлі на оливковій олії пасеруйте до напівпрозорості подрібнену цибулю разом з нарізаною кубиками підчеревиною (1). Додайте томатну м’якоть, протушкуйте кілька хвилин (2), потім всипте почищений и промитий зелений горошок (3), листочки м’яти, влийте 1-1,5 л воды, посоліть та поперчіть до смаку і варіть до готовності горошку. Зазвичай свіжий горошок стає м’яким та ніжним вже за 10-15 хвилин.
У нашому супі бракує тільки пасти. Якщо використовуєте домашні quadretti, то закладати їх краще в самому кінці, для приготування їм достатньо 2-3 хвилин. Якщо ж маєте намір готувати з сухою пастою, то краще орієнтуватися на час, що вказаний на пакуванні. У більшості випадків таку пасту краще закладати зразу після того, як суп із горошком відновить кипіння. Краще мати напоготові також гарячу воду, щоб мати змогу дещо розбавити суп у випадку, коли паста вбере всю рідину. Якщо надаєте перевагу „білому” варіанту мінестри, можете не додавати томатний соус. У такому випадку у самому кінці готування за бажання можна влити 1-2 злегка збитих яйця. Використання пармезану до цього супу не є однозначним: дехто його категорично заперечує, іншим подобається, найпростіше подати його до столу, щоб кожний міг їсти так, як йому більше подобається.