Квасоля „з пташечкою”… але без!!!
Сьогодні розповім вам байку.
На кухні, повній пари від великого казана, троє хлопчаків відчувають голод, сильний голод.
Один каже: – Я бачив, як синьйор Ванні крутив на вертлюгу дуже жирних дроздів!
Інший відповів: – А я бачив синьйору Чекку, яка патрала перепілок, таких круглих, як яйця, щоб теж нанизати на рожен!
Третій відізвався: – Щойно пройшов синьйор Ламберто з повним кошиком голубів, він казав своїй дружині, Беппіні, приготувати їх із шавлією!
Та їх мати не розгубилася. Швидко зачерпнула із мішка три пригорщі квасолі із недавнього врожаю і сказала: – Не хвилюйтеся, буде і у нас „пташечка”!
Принесла із городу шавлію, розмарин та помідори. Зварила квасолю, а потім ще й протушкувала її у соусі із тими ж духмяними травами, якими багатші синьйори зазвичай приправляли пташине м‘ясо. „Яка ж смакота!“ – тільки й змогли вигукнути дітки, бо від такої доброї страви їх очі наповнилися слізьми.
Вважаєте, що це вигадана історія? Швидше за все – так. Дітей могло бути і восьмеро, тогочасні сім’ї часто були чисельними. Але вигадана вона не мною, я тільки знайшла її ось тут: http://www.comune.chianciano-terme.siena.it/visitchiancianoterme/fagioli-alluccelletto/. Ця байка походить із одного із перших видань книги Пеллегріно Артузі „Наука готування та мистецтво споживання їжі”, а наведена вона там щоб пояснити, чому у типовій тосканський страві „Квасоля „з пташечкою” насправді ніякої птахи немає. Бідняки, які не могли собі дозволити м’ясо, приправляли квасолю тими ж духмяними травами, які зазвичай використовувалися до м’ясних страв. Схоже пояснення має і назва традиційних українських „голубців”.
Квасоля „з пташечкою” є старовинною селянською стравою Тоскани, її подавали як ситний гарнір до ковбасок, вареного м’яса чи дичини, або і у якості самостійної страви. Як основні інгредієнти найчастіше використовували білу квасолю каннелліні, часник, шавлію та томатний соус. Проте існує чимало варіантів із використанням інших видів квасолі та духмяних трав, у деяких місцевостях навіть додають подрібнені ковбаски, в’ялену підчеревину, а у близьких до моря місцевостях – мідії та інші морепродукти. Ну і якщо вже зовсім педантично підходити, то страва мала би готуватися у глиняному горщику, але, як колись любила казати моя мама „най си того не бажить, що си хати не держить”. Немає у мене такого горщика. Отож, до справи!
Складники (на 4 порції):
- 300 г сухої білої квасолі
- 300 г консервованих помідорів у томатному соку або протертої м’якоті
- 1-2 зубки часнику
- кілька листочків шавлії
- оливкова олія, сіль, перець чорний (або гострий за бажання)
Квасолю промийте, залийте холодною водою і залишіть на ніч. Наступного дня відваріть на повільному вогні до м’якості, але щоб залишалася ціленькою. Соліть, коли вже буде майже готова. Залишіть вистигати квасолю у воді, де вона варилася. У глибокій пательні розігрійте трохи оливкової олії і пасеруйте один-два роздавлених зубчиків часнику і кілька листочків шавлії (1). Перш ніж часник набуде золотистого кольору, додайте відціджену теплу квасолю (2) (рідину, у якій варилася квасоля, не викидайте!).
Посоліть та поперчіть до смаку. Якщо хочете, щоб страва мала пікантну нотку, можете замінити чорний перець на гострий. Тушкуйте на середньому вогні кілька хвилин. Потім влийте розчавлені помідори разом із томатним соком (чи м’якоть помідорів) і залишіть на повільному вогні ще на півгодини. Час від часу помішуйте дерев’яною кописткою, за необхідності можна долити трішки квасолевого „бульйону”. Готова страва має бути густою, але щоб квасоля залишалася ціленькою. Перед подачею до столу не забудьте попередньо вийняти часник і приправити страву доброю оливковою олією.