Рис на молоці – віднайдений спогад
Всім нам притаманна ностальгія. Всім нам притаманна любов. Ці два почуття майже завжди пов’язані. Ми сумуємо за роками, коли кохали, за місцями, де кохали, за музикою, віршами та книгами, що супроводжували нашу любов. А часом нам просто хочеться знову скуштувати страви, які свого часу були улюбленими. У мого батька було дві кулінарні ностальгії: яєчня, яку він їв у дитинстві та рис на молоці. Про першу я, звичайно, нічого не можу знати, за зрозумілих причин у той час мене поблизу не було. Мама вважала, щo особливого смаку тій яєчні надавав тогочасний голод. А от рис пам’ятаю добре, бо і сама ним полюбляла ласувати.
Рис на молоці у наших краях подавали на сільських весіллях, у кінці вечері. Щоб не метушитися з приготуванням їжі у розгар гуляння, страви для весільної вечері готували напередодні, закладали у напалену дровами піч, зачиняли затулою і замащували глиною щілини. У потрібний момент піч відчиняли („розмащували”) і діставали страви, що були такими гарячими та запашними, що аж дух перехоплювало. Серед них часто траплявся і рис на молоці. Приготування полягало в тому, що рис заливали молоком, додавали сіль та цукор, ваніль і відправляли до печі. За добу у розжареній печі утворювався своєрідний молочно-рисовий крем, надзвичайно смачний та ніжний.
Вдома ми кілька разів намагалися приготувати рис на молоці у сотейнику на газовій плиті, та результат навіть приблизно не нагадував той, весільний. Вирішивши, що таке можна приготувати лишень у печі на дровах, ми остаточно залишили спроби. І раптом у Італії я зустріла свій улюблений рис на молоці, його тут навіть називають так само – riso al latte. Щоправда, на півночі Італії, де я його і знайшла, готують солоний варіант страви, мені він надзвичайно сподобався, тому пропоную приготувати саме його. Та у більш південних регіонах існують і солодкі варіанти, згодом ми повернемося і до них.
Рис на молоці то не молочний суп, він має значно густішу консистенцію. Проте це і не різотто, бо готується за дещо іншими правилами. Страва ця надзвичайно проста, складники зазвичай є у кожному домі. Вона стане у пригоді тим, хто вирішив дотримуватися дієти, як страва для дітей, хоча цікавий делікатний смак дозволяє включити її навіть до вишуканого меню.
Складники (на 2 порції):
- 1 л молока
- 180 г рису (я найчастіше беру Карнаролі або Арборіо)
- 40 г масла
- 50 г пармезану
- дрібка солі
- тертий мускатний горіх(за бажанням)
У горщику нагріваємо молоко, присолюємо. Коли почне кипіти, всипаємо рис. Готуємо на повільному вогні, час від часу помішуємо. Спочатку здаватиметься, що рису занадто мало, його ледь можна знайти на дні горщика (1). Та поступово рис набухне, частково вбере молоко і виділить крохмаль, тому страва почне набувати кремоподібної консистенції. Зернятка рису стануть добре помітними і вже не осідатимуть на дно посуду (2). Залежно від виду рису та інтенсивності вогню вам може знадобитися 20-40 хвилин на приготування. Що густішим ставатиме рис, то частіше доведеться його помішувати, щоб запобігти пригорянню.
Як тільки маса загусне, знімаємо рис з вогню, додаємо охолоджене вершкове масло(3) та мускатний горіх (якщо подобається) і добре вимішуємо. Подаємо до столу посипавши тертим пармезаном. Як бачите, у приготуванні цієї страви немає нічого складного. Свого часу ми з батьком могли з легкістю відтворити цей рецепт, досить було тільки класти значно менше рису і готувати на дуже повільному вогні. Та все ж я задоволена, що цей ностальгічний кулінарний спогад віднайдено, хоч із значним запізненням.