Картопляна запіканка
Сьгодні я прокинулася у якомусь трохи романтичному настрої. Зазвичай у такі дні добре пишеться, можливо вийде допис, наповнений мріями, емоціями та коханням… Що там у мене по плану? (Як кожний поважний блогер, я маю власний „видавничий план“, щоб було що порушувати 😁та бідкатися 😫). Отже, наступний допис буде про… картопляну запіканку! Ну де тут взяти романтику? Хоча, італійською мовою, вірніше її неаполитанським діалектом, назва звучить як gattó, що походить від французького gateau. Мабуть, якийсь закоханий французький кухар приготував цю страву для своєї неаполитанської нареченої! І я почала шукати!
Ніякого закоханого француза не знайшла, а от наречена справді була і звали її Марія Кароліна. Але то була не якась проста селянка, а наречена короля Фердинанда IV, якого я вже згадувала у дописі про „Англійський суп”. Саме з нагоди їх одруження до весільного бенкету французькі monsieurs (кухарі високого рангу) і вигадали картопляний пиріг ґатто’. Така історія навіть краща за те, на що я сподівалася, тут справжня казка: двоє молодих закоханих (йому 17, їй 16), нащадки відомих королівських династій, гарні, розумні, щасливі… чи ні? Часом, щоб не зіпсувати казку, краще занадто не докопуватися до правди! На противагу усталеному образу прекрасної принцеси, що після довгого чекання нарешті падає у обійми мужнього принца на білому коні, у реальному житті королівських сімей події відбувалися значно прозаїчніше.
Фердинанд не мав бути королем, у нього було два старших брати, тому шансів на престол майже не залишалося. Але після смерті дядька, короля Іспанії, батько та старший брат Фердинанда зайняли королівський трон у тій країні. Інший старший брат виявився психічно хворим, тому Фердинанд вже у вісім років несподівано опинився на чолі держави. Оскільки політикою королівства займалася спеціальна Рада, юнак присвячував майже весь вільний час полюванню та іншим розвагам. Він був не дуже гарним (у народі його прозвали „носатим”), не дуже освіченим і не дуже вихованим, тому державні мужі подбали про те, щоб якнайшвидше оженити принца і забезпечити продовження династії.
Марія Кароліна теж не мала бути королевою, вона була тринадцятою дитиною у сім’ї, десятою серед дівчаток. Тож, коли неаполитанський та австрійський королівські двори підписали шлюбний контракт, за жінку Фердинандові мала бути старша сестра Марія Джованна, але вона несподівано померла від віспи. Щоб врятувати домовленість, підписали інший контракт на шлюб із Марією Джузеппіною, але… вона теж померла від віспи (привіт антипрививочникам!). Можете уявити, якою щасливою почувалася Марія Кароліна, коли у наступний контракт вписали вже її ім’я! Щоб швидше довести до ладу хоча б цю домовленість, шлюб зареєстрували у Відні за дорученням, тобто, замість нареченого був присутній його представник. І тільки після цього Марія Кароліна відправилася до Неаполя для офіційного святкування весілля. Та нічого не вдієш, така вже доля у принцес! 🙄
І витончена дівчина, що знала основи природничих наук, латину та декілька інших мов, вміла танцювати і гарцювати на коні зустрілася зі свїм принцем, що навіть не дуже вмів говорити італійською, бо обмежувався діалектом. Після першої шлюбної ночі вона писала матері:„краще вмерти, аніж ще раз пережити те, що мені випало”. Фердинанд висловився ще жорсткіше:„спить, як вбита, хропе, як свиня”. З плином часу і король, і королева знайдуть собі чимало коханців. Адже у популярній фразі „і жили вони довго та щасливо” немає слова „разом”! Та, незважаючи ні на що, подружжя мало вісімнадцять дітей. Подружні та королівські обов’язки було виконано.
Не знаю як вам, а мені вже якось не хочеться більше романтики. Краще повернімося до картопляної запіканки, принаймні тут все просто та без лишніх несподіванок. Після королівського весілля рецепт пішов „у народ” і міцно вкоренився не тільки у Неаполі, а й у інших регіонах. Вправні господині часто використовували його, щоб із незначних залишків ковбас та сирів приготувати страву, якою можна нагодувати численну сім’ю. До класичного неаполітанського рецепту повинні входити свіжий копчений сир провола та неаполитанська салямі. Та з поширенням у інші регіони складники замінювалися більш типовими місцевими, тому існує чимало варіантів картопляної запіканки. Я її готую за рецептом, який мені дістався від синьйори Ніни, про неї я розповідала у дописі про різдвяний бульйон із кардоне. Картопляне ґатто’ – справжня комплексна, так звана „єдина” страва, що містить все необхідне для повноцінного ситного обіду.
Складники (на 6-8 порцій):
- 1 кг картоплі, краще з жовтою м’якоттю
- 70-80 г масла + ще трохи на поверхню запіканки
- 2 яйця
- 100 г пармезану
- 200 г мортаделли одним шматком
- 250-300 г моццарелли
- цедра одного лимона
- трохи панірувальних сухарів
- сіль, чорний мелений перець, мускатный горіх
Картоплю відваріть цілою, „в мундирах”, почистіть та пропустіть її через картопледавилку, перш ніж вона остигне. Зразу ж додайте і вершкове масло та ретельно перемішайте, щоб добре розтануло. Посоліть, поперчіть та натріть трішки мускатного горіха та цедру лимона. Потім додайте яйця (1), нарізану кубиками моццареллу та мортаделлу (2), пармезан (3) і ще раз добре вимішайте.
Підготовану таким чином картопляну масу викладіть у змащену маслом та посипану панірувальними сухарями форму. Розрівняйте та, якщо бажаєте, мокрою ложкою зробіть радіальні рядки заглиблень, щоб надати поверхні рельєфного оформлення (4). Посипте зверху панірувальними сухарями та викладіть кілька шматочків масла(5). Запікайте у розігрітій до 180°С духовці до рум’яної скоринки(6).
Краще не подавати запіканку відразу до столу, а залишити її ще на 20-30 хвилин у вимкненій духовці з привідкритими дверцятами, вона стане компактнішою та смачнішою.